Суки! Страшно зазирати в глибини несправедливості, скільки б часу не минуло.Учора прочитала статтю про те, як після війни переможців-інвалідів вивозили тисячами і розстрілювали, щоб не псували краєвид каліцтвом і жебрацтвом.Або значно "гуманніше" - морили в притулках.Безрукі й безногі ветерани - у когось не було ні сім"ї, ні дому, від когось відмовились рідні, що їм залишалось робити, як не йти на вулицю помирати повільною смертю.Чи кричали вони тепер за "За Родину! За Сталина!" Що вони могли відчувати, крім того, що їх використали і викинули.А потім вивезли у вагонах у степ і розстріляли.І через 70 років цілісінькі борці з бандерівцями, кати мого народу вимагаютьдля себе пошанування і їм вірять, бо в голові нормальної людини не вкладається, що можна брехати за крок від могили.І страшно ще більше, бо два покоління виросло без правди, і навіть якшо її намагаються розповісти - не вірять. © Copyright: Галина Пагутяк, 2012.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
