Я повернулась із весни в зиму.Після квітучого мигдалю, нарцисів, півників,червоних анемон і лілових цикламенів на схилах Ен-Керем.Це дивніше, ніж би я повернулась зі спекотного літа, бо здавалося, що весна вже настала усюди.Весна - це якийсь незворотній процес наростання, а літо - це вже спад.
Дивні почуття охоплюють, коли бачиш у відкритому грунті величезні агави, алое, кактуси, пальми, лимонні й апельсинові дерева.Тоді розумієш, якими вони є насправді.Цивілізовані люди нагадують ті вазонки, де ростуть мої кактуси, які ніколи не виростуть такими великими, як їхні брати в Ізраїлі чи Мексиці, навіть якщо їх туди пересадити. Вони вже генетично змінені.Не знаю, чи хтось проводив такий експеримент з рослинами, але ми всі добре знаємо, на що перетворюється людина, вирвана з цивілізованого світу екологічною катастрофою чи війною.Вона неготова до різких змін ні тілом, ні душею.
