Добромиль

Галина Пагутяк: литературный дневник

Несподівана знахідка в старій книзі про Добромиль.Зрештою, вся книга знахідка.Написана в 30-роки минулого століття українським автором - це вже рідкість.Яну Щасному присвячено там цілий розділ.Народився він не у Фельштині, як я вважала, а у Боневичах, де, можливо, й помер.А помер він 31 грудня 1616 року і похований був у Добромилі на початку квітня. Мав бути вельми пишний похорон,Магнатів так і ховали: через кілька місяців. У Добромильському костелі, шо був тоді дерев"яний, після жалобної меси вершник на коні зламав спис і впав з коня, імітуючи смерть.Нібито за римським звичаєм.Думка небіжчика навряд чи враховувалась.Але те, що його поховали не в родинній усипальниці у Фельштині,свідчить, наскільки дорогий був йому Добромиль. У 1636 році костел, де поховали Гербурта, завалився під час повені.Тепер там стоїть мурований.
Чи міг собі уявити Гербурт, що після смерті не матиме спокою? Ні в буквальному, ні в переносному значенні. Польські автори підніматимуть на сміх його приязнь до українського, видіння, які той бачив у Вавельській вежі, дивацтва, недостойні шляхтича.Цілком в дусі постмодернізму.Один Владислав Лозінський чого вартий.З одного боку український " іконопис" - з іншого прокрустове ложе польського шовінізму.Недалеко просунулась сучасна історична белетристика.По суті,та сама міфотворчість, тепер уже помножена на автоське его: надягнути бутафорський костюм і помилуватись собою в дзеркалі.Ніхто через усі ці дискурси й не помітить межі між професійною доброчесністю й дилетантством.



Другие статьи в литературном дневнике: