Фаталiзм

Колись читала спогади про те, як німці розстріляли ціле село в Білорусі.Один маленький хлопчик весь час кричав "Боюся! Боюся" А потім раптом вигукнув: НЕ БОЮСЯ! То лише спершу здається, що поріг високий.А переступиш...У мене бувало таке - останній вибух адреналіну перед стратою.Після цього страх вже не повертається. Збоку виглядає це дивним: щойно людина потребувала захисту, втішання, і раптом підводить очі й посміхається.
Утім, це не стосується страху людини, яка завинила. З сумлінням боротись не варто, через нього не можна переступати.Яке це пекло - навіть уявити не можна.Його можна лише трохи полегшити, але ошукати -небезпечно. Ні сумління, ні смерть не одуриш.Вони тебе знайдуть і замордують все одно в інший спосіб.
Усе це таке глибоко інтимне, що навіть торкатись боляче.

Другие статьи в литературном дневнике:

• 27.12.2011. Маленький чудовий свiт
• 21.12.2011. Безсоння
• 20.12.2011. Самозневага
• 19.12.2011. Поезiя
• 17.12.2011. Лiлi Марлен
• 16.12.2011. Порохова вежа
• 15.12.2011. Дверi й вiкна
• 14.12.2011. Жаль
• 12.12.2011. Криза в лiтературi
• 11.12.2011. Механiка
• 10.12.2011. Фаталiзм
• 09.12.2011. Iз життя символiв
• 08.12.2011. Дiти-квiти
• 07.12.2011. Цап i решето
• 06.12.2011. Читач
• 05.12.2011. Добромиль
• 04.12.2011. Схiд
• 03.12.2011. Жорстокiсть iснування
• 02.12.2011. Бунт
• 01.12.2011. Лише Бог зна всiх поiменно