Лiлi Марлен Вчора в кафе, оформленому, як мені здавалось, в стилі 30-х років, з динаміка раптом почулась "Лілі Марлен", знаменитий німецький хіт часів війни.Ніколи не чула його в таких розважальних закладах, і тому трохи бурхливо відреагувала, миттю згадавши однойменний фільм.Солдатам на війні потрібні такі пісні. Були вони і в супротивників, напевно, в усі часи.У мене Лілі Марлен викликала інші асоціації. Колись, дуже давно, я мешкала в будинку на вулиці Сковороди,двері квартири виходили у двір, і справа жила старша жінка, яка колись працювала в борделі для німецьких солдатів.А в парку Франка, колишньому Саду єзуїтів, до 90-х років простояв невеликий кінотеатр, збудований німцями під час війни.Я ще там дивилась "Москва сльозам не вірить". І цей воєнний Львів бачив Генріх Бйолль, описавши в романі "Потяг точно за розкладом".Молодий солдат, повертаючись з відпустки, має видіння, що не доїде до Стрия.Він гине у львівському борделі, покірно приймаючи смерть. Почуття фаталізму загострюється під час війни.Той содат, простий рядовий, дивиться на карту, читає назви станцій, і розуміє, що у Стрию його вже не буде. © Copyright: Галина Пагутяк, 2011.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
