Та мне життя ключiвКолись я рік жила в будинку на вулиці Сковороди у винайнятій квартирі-кавалєрці, в будинку, що був збудований з розібраного австріяками замку.Ніколи мене так не обдурювали і не зраджували як в той рік, і ніколи мені не було так соромно за своє невміння розставити все на свої місця.Після того я знову перебралась з дочкою до Урожа, аж поки не отримала власну квартиру.Ці дві квартири об"єднує те, що я боялась загубити від них ключі, бо ніколи не мала перед тим ключів від помешкання. Я шукала для них місце в сумці, кишенях, але найкраще було б, звісно, тримати їх подалі від свого тіла, поряд з будинком, під каменем, у потаємному місці.І тепер, буваючи поза межами дому, я весь час намацую ключі, чи вони раптом не випали. Ці дві квартири як пекло, і рай.Хоча і рай не є абсолютний.Щоб його втримати, потрібні зусилля.Я врешті цього навчилась, зрозумівши, що ключі без дверей - лише шматки металу і не можна робити з них фетиш. © Copyright: Галина Пагутяк, 2011.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
