Дні як сіре полотно.Таким вкривають меблі від пилу, залишаючи дім надовго.Сидять на валізах, очікуючи на потяг зими, а його все немає. Що ми будемо робити, коли він не приїде на цю маленьку станцію чи забуде зупинитись? З"являться барви і заспівають птахи?
Із цієї сірої каламуті випливають окремі речі - швейна машинка, саморобна пічка,іграшковий ведмедик, ялинка на кроквах будови.Символи, які я залишилася прочитати.Нікуди я не поїду.Мене лякає білий колір. Більше, ніж чорний.Він холодний, у ньому не можна сховатись.
Цей щоденник - обрізки тканини, з якої я викроїла книгу і тепер зшиваю клапті докупи.Інших щоденників я не пишу. Моє життя нікого не може зацікавити.Можливо, я ще знайду інше пояснення.Рукопис книги в одній кіинаті, щоденник в іншій.А третьою я користуюсь все рідше й рідше.
