Гладiатори дискусiй

Галина Пагутяк: литературный дневник

Серед ночі прокинулась і подумала, що на моїх очах здійснюється велика несправедливість.Її можна назвати так "Не можна мовчати - Не можна говорити".Ясна річ, людям, які не думають, не живуть, вона непомітна.Однак вони дивляться телевізор, що вкрай шкідливо для душевного здоров"я, і далеко не всі здогадуються, що ніхто не шукає істини, а намагається нав"язати вигідну йому думку якійсь частині суспільства, застосовуючи при цьому методи, властиві політикам, навіть якшо йдеться про мистецтво.Принизити опонента, висміяти, скомпроиетувати, начепити йому ярлик відсталості чи некомпетентності - тут немає свободи думки, а звичайна гладіаторська бійня.Аве Цезар... одне слово.І Цезар тут - суспільний егоїзм.
Можна уникати словоблудства, але мовчання - це так само не свобода слова, навіть якщо воно добровільне це мовчання.Утім, у наші часи мовчання не буває добровільним, а вимушеним.Замість цензури,яка породжувала шляхетний спротив, ми отримали дещо гірше - заборону називати речі своїми іменами.Такий собі невидимий риф толерантності.Відваги говорити про це не бракує, але бракує мужності бути непочутим зараз. Потім вже буде запізно.Залишиться один переможець, але на наступній арені його уб"ють.Ніхто інший не може нам подарувати свободу, окрім нас.



Другие статьи в литературном дневнике: