ДемониКожного разу, коли сідаю писати,боюсь, що не зумію.Мушу спочатку подолати страх, звикнути до білого паперу.Завжди одне й те саме.Дуже рідко сідаю, щоб вхопити думку за хвіст і не дати їй зникнути.Зате вночі слова приходять цілими сторінками, не дають спати.Або навіть цілі сюжети.Відколи я покінчила з ходінням на службу, трохи вибралась зі злиднів, то почала більше писати.Це - добре, бо могло бути по-іншому: гординя робить людину творчо безплідною, намагання досягти успіху виснажує.Не надмірність є матір"ю одержимості, а смиренність і чистота.Десятки загублених доль пройшли переді мною за всі ці роки, одні опинились угорі, інші потонули в болоті, ніхто не залишився на полі смиренному.Усіх їх згубили гординя і егоїзм.Вони йдуть за кожним із нас, не дають ніколи спокою, хочуть нас зупинити.Самоприниження - теж з цього товариства демонів творчості.
© Copyright: Галина Пагутяк, 2011.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
