Листи мої стали зовсім короткі, як ці передснігові дні.Часом згадую, що треба ж відписати, але шось тисне в голову і руки заклякають над клавіатурою.У селі на стриху коробка з листами, які мені писали в юності.Від деяких адресатів немає листів - я їх знищила.Ніяк не можу вирішити, коли їх спалити. Взимку - холодно, влітку - байдуже.Там же й мої старі рукописи, всі до одного.Більшість людей обходяться без архіву.Тут у мене немає горища, наді мною вісім поверхів інших життів.
Тому мені сниться сон про моє нове житло.Кімнати майже порожні, ніші, закапелки, подекуди немає вікон.Зате є стара тераса, де в кам"яних вазах можна посадити квіти.Плитка вищерблена, нерівна, кам"яна балюстрада і східці, шо спускаються до лісу навпроти.Я бачила подібні тераси, але жодна з них не виходила на ліс.
Мрія про розширення життєвого простору нездійсненна.Мешкати мені не тісно - тісно жити. Усі мої листи, тексти займають кільканадцять мегабайтів, помістяться на найменшу флешку.
У дитинстві мені навпаки снився сон, як я зменшуюсь до безкінечності.Повернення до ембріонального стану.Чомусь він викликав жах і супроводжувався криком.
