Проводи осенiЯ йшла вузькоколійкою через ліс Знесіння,шпали були вкриті подекуди памороззю, був навіть невеличкий, але справжній залізничний міст через невідому річечку.Ця колія спускалась на Підзамче, але я йшла в протилежний бік.Можливо, ця колія вривалась коло якогось напівживого заводу, і можливо, довела мене б майже додому.Десь раз на добу нею проїжджає локомотив з кількома вагонами, мешканці будинків на пагорбах знають коли саме.Якби я не чула, то мене міг би наздогнати локомотив.Хтось вертається цими шпалами вночі, а потім вузькою стежечкою підіймається на крутий схил, падає дощ, слизька земля втікає з-під ніг а внизу село, що вже давно перестало бути селом, будинки схожі на фортеці, безліч вогнів, кожен з яких сам собі окремо, як розсипи зірок.Патина часу, що так гармоніює з сухою травою й опалим листям, подекуди відчищена й пофарбована фінською фарбою, або заклеєна пінопластом.Увечері цього, звісно, не видно.Тут уже бачать, що ти чужа.Сюди не забрідають туристи.Такий спокій властивий лише околиці зі старими одноповерховими чи двоповерховими будинками,базальтовою бруківкою, де внизу коло води вцілілу зелену траву скубуть брунатні кози з чорною смугою на хребті. © Copyright: Галина Пагутяк, 2011.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
