Безсмертя Учора запах воску нагадав мені не церкву, а похорон.Так пахне, коли заходиш попрощатися, з вулиці. Просто згадка і більш нічого.Смерті бояться тоді, коли знають день і годину її приходу.Але про це знають лише засуджені на страту.Людина, про яку я буду писати,пережила досвід очікування смерті.Щось сталося в тій Вавельській вежі, після чого непокірного магната почали навідувати видіння.Трохи згодом, теж у в"язниці видіння почали навідувати Шабтая Цві, якому так і не вдалось стати Месією.Зараз багато хто заявляє про свою симпатію до барокового мистецтва, але це все надто поверхово, щоб підлатати постмодернізм.Без думок про межовий стан буття, про долю, про відчай зрозуміти бароко неможливо.Це - не гра словами й символами, а відчуття того, що ми не розуміємо мови Всесвіту, невірно її тлумачимо.І в ті часи були формалісти, що віддавали данину моді. У спадщині минулого є теж повно сміття і вцілілих рукописів.І так само мало пошуків істини, як і зараз.Утім,зараз від істини взагалі демонстративно відвертаються, або навіть плюють їй в обличчя. © Copyright: Галина Пагутяк, 2011.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
